Чому Україна сама не виготовила “гору снарядів” після 2014 року: думка експертів
Колишній командувач сухопутними силами армії США в Європі Бен Ходжес нещодавно розкритикував Україну за те, що вона не налагодила власне потужне виробництво боєприпасів після початку війни на Донбасі в 2014 році. Український портал Defence Express, що спеціалізується на питаннях оборони, проаналізував достовірність цього. звинувачення. Аналітики порталу зазначили, що у 2014 рік Україна увійшла з повністю зруйнованим оборонно-промисловим комплексом. Пороховий завод у Шостці практично не працював і був на межі банкрутства, в Україні не було виробництва снарядів, не було остаточного складання готових боєприпасів. В українському оборонно-промисловому комплексі залишився лише ще один завод у Шостці, який виготовляв детонатори. Defense Express зазначає, що згідно з Мінськими домовленостями використання важкої артилерії в зоні АТО/ООС обмежено, тому українська армія не мала потреби у великій кількості артилерійських боєприпасів. І навіть після серії вибухів на артилерійських арсеналах Україна все ще мала значні запаси радянських снарядів, тому ситуацію не вважали \"дефіцитом боєприпасів\". Проте практичні кроки щодо налагодження вітчизняного виробництва артилерійських боєприпасів почали здійснюватися ще у 2015-2016 роках. І робили це виключно власними силами, своїми ручними технологіями, оскільки на той момент Захід ввів \"тихе ембарго\" щодо України і про залучення західних компаній чи будівництво автоматизованого виробництва під ключ не було й мови. , повідомляє Defense Express. Лише у 2018 році це ембарго вдалося зняти, коли США передали Україні першу невелику партію протитанкових ракетних комплексів Javelin. І лише після цього з’явилися перші плани міжнародної співпраці в оборонній сфері. Тож реальною точкою відліку, коли Україна могла тільки почати створювати власне потужне виробництво боєприпасів, був 2018 рік. Чи вистачило цього часу, щоб наповнити українські арсенали боєприпасами до початку повномасштабної війни? Доречно згадати досвід Польщі, яка мала більше грошей і жодних обмежень у військовій співпраці зі своїми партнерами. У 2010 році польські оборонні заводи підписали зі словацькими угоду про ліцензійне виробництво 155-мм снарядів. Лише через 4 роки було отримано перше замовлення на постачання 2000 снарядів до кінця 2015 року за умови, що всі компоненти будуть виготовлені в Польщі. \"Розтягнувши\" ці терміни на Україну, припустивши, що подібну угоду було підписано в 2018 році, ми мали б умовну дату поставки першої партії 2000 боєприпасів у 2023 році, припускаючи, що завод виживе. Навіть якщо ми гіпотетично прискоримо підготовку до виробництва та його налагодження, все одно мова не буде йти про можливість виробництва \"гори мушль\". Крім того, залишається питання, якого калібру\", – наголошує Defence Express. На думку авторів публікації, все вищесказане чітко пояснює, чому Україна не налагодила виробництво боєприпасів і не виготовила \"гору снарядів. \" до початку повномасштабної війни після початку російської гібридної агресії в 2014 році. Defense Express зазначає, що навіть вся Європа разом узята наразі не в змозі забезпечити поточні потреби ЗСУ в артилерійських боєприпасах. На думку експертів, щоб українська артилерія могла вільно вести вогонь протягом одного року, усі військові заводи в Європі мали б працювати від 7 до 14 років.Зрештою, навіть ЄС визнав, що не в змозі поставити обіцяний 1 млн снарядів.Європа Цей обсяг пообіцяв доставити в Україну протягом року, але за нинішніх темпів стрільби ЗСУ ця кількість буде витрачена протягом 1-3 місяців.
